Іван Панасович Соколянський – Вчитель і Вчений

Ім'я Соколянського широко відоме серед вітчизняних дефектологів. В 2004 році за ініціативою лабораторії історії педагогіки інституту педагогіки АПН України, зокрема, старшого наукового співробітника лабораторії Єфименко Н.В. (Засенко Н.Ф.), до речі випускниці 1997 року КДПІ імені О.М. Горького, тобто нашої установи, НПУ ім. М.П. Драгоманова був проведений Круглий стіл, присвячений 115-річчю з Дня народження вченого. Тема зібрання була означена так: „Іван Панасович Соколянський та розвиток педагогічної науки в Україні".

В цьому заході взяли участь співробітники інституту педагогіки АПН України (академік Ярмаченко М.Д., академік-секретар відділення теорії та історії педагогіки АПН України Сухомлинська О.В. та інші), співробітники інституту спеціальної педагогіки АПН України (кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник лабораторії тифлопедагогіки Кобильченко В., зав. лабораторії сурдопедагогіки Назаріна В. (Жук В.) та інші.), а також співробітники інституту корекційної педагогіки та психології НПУ ім. М.П.Драгоманова (академік Синьов В.М., доктора наук Шеремет М.К. та Фомічова Л.І., професори Засенко Н.Ф. та Синьова Є.П., доценти Колесник І.П., Гроза Е.П. та інші).

Наукову педагогічну спадщину І.П. Соколянського та сучасну корекційну педагогіку змістовно охарактеризував академік Синьов В.М., а роль І.П. Соколянського у розвитку педагогічної науки докладно окреслив академік Ярмаченко М.Д. Життєвий та науково-педагогічний шлях вченого простежила по наявних в літературі матеріалах кандидат педагогічних наук Єфименко Н.В. Темою виступу професора Синьової Є.П. була обрана розробка І.П. Соколянським теоретичних засад навчання дітей з вадами зору.

Постать І.П.Соколянського настільки поважна, а його творчість багатогранна, що кожен з виступаючих в подальшому зумів оцінити різні сторони здобутків його творчості і підкреслити, що він є видатним українським вченим, бо розпочинав свою діяльність в Україні. Він багато років віддав справі організації спеціального навчання аномальних дітей, тобто дітей з особливими потребами в навчанні, як в останні роки прийнято називати таку категорію дітей.

Нажаль, матеріали Круглого столу не знайшли висвітлення в літературі, а між тим ряди дефектологів за цей час поповнилися новими майбутніми спеціалістами в цій галузі. Тифлопедагоги і сурдопедагоги дізнаються про вченого в процесі вивчення навчальних курсів. В даній статті спробуємо окреслити наукову діяльність Івана Панасовича Соколянського саме в Україні, де він розпочинав свою діяльність і зробив відчутний внесок у становлення та розвиток педагогічної науки. Саме тому у Педагогічному музеї знаходяться досить цікаві матеріали про його успішну діяльність, навіть особисті речі, зокрема, передані з нашого факультету, що були зібрані студентом Сакуном Валентином під час роботи в науковому гуртку. В день 115-ої річниці з Дня народження Івана Панасовича була представлена змістовна експозиція в Педагогічному музеї. В 1962 році в Москві була видана книга „Обучение и воспитание слепоглухонемых" , редагувати яку розпочав І.П. Соколянський, а завершив його учень Мещеряков О.І. і присвятив пам'яті вчителя. В цій праці Мещеряков О.І. докладно описав весь життєвий шлях Івана Панасовича, простеживши його по автобіографічним даним та узагальнивши власні враження, які склалися за час безпосередньої роботи з Іваном Панасовичем. В першу чергу слід відзначити, що І.П.Соколянський був широко ерудованою людиною і досить обдарованою. Так середню освіту він одержав екстерном, навчаючись в Кубанській вчительській семінарії, а в 1908 році вступив на педагогічне відділення природничо-історичного факультету Санкт-Петербурзького психоневрологічного інституту, який закінчив у 1913 році. Педагогічну роботу І.П. Соколянський розпочав ще до закінчення інституту. З 1910 по 1919 рік він вже працював викладачем училища глухонімих. Дефектологічну освіту додатково одержав на Маршинських педагогічних курсах (на відділенні навчання і виховання глухонімих). На протязі всіх років навчання у І.П. Соколянського були відомі вчителі – видатні вчені: Лазурський О.Ф., Богданов-Березовський М.В., Лаговський М.М. Він слухав лекції Бехтєрєва В.М. та Павлова І.П. Саме тому, можливо, характерною рисою науково-педагогічної діяльності І.П.Соколянського було намагання спиратися у власних дослідженнях на дані фізіології нервової діяльності людини.

У 1919 році Іван Панасович організував в Умані школу для глухонімих. Таким чином свої перші творчі кроки він зробив на ниві освіти, а саме в якості сурдопедагога. До речі, сурдопедагогіка як наука в той час ще тільки складалася саме на практичному досвіді спеціального навчання дітей з вадами слуху. В наступному, в 1920 році, Наркомпросом України І.П.Соколянський був переведений до Києва в інститут народної освіти, де він став працювати на посаді доцента сурдопедагогіки і психології на факультеті спеціального виховання. Відмітимо, що на той час йому був всього 31 рік, але він вже мав значний авторитет. З 1923 року І.П. Соколянський працював у Харківському інституті народної освіти і вже в 1926 році був затверджений професором кафедри дефектології та працював певний час деканом факультету спеціального виховання. Звернемо увагу читача на те, що 20-ті роки були досить складними для України в політичному і економічному відношенні, але вчений заглядав на багато вперед і опікуючись долею дітей з різними вадами, стає організатором системи освіти таких дітей. В той період такий контингент називався контингентом дефективних дітей. Будучи ініціативною і досить активною особистістю, Іван Панасович зумів створити кілька лікарсько-педагогічних кабінетів і організував на їх основі всю науково-практичну роботу по дефектології. Саме в одному з таких кабінетів займався науковою роботою ще один відомий український вчений Адріан Володимирович Володимирський, лекції якого в свій час слухали відомі викладачі нашого тобто Київського факультету Гольдберг А.М. і Краєвський Р.Г., про що відомо від них самих та з їх публікацій. Ми нагадуємо про це для того, щоб переконати читача у важливості зв'язків поколінь та у потребі берегти традиції і добре знати витоки глибинних думок, що панують і досі як такі, що виправдали себе. Всіх названих вище вчених, і в першу чергу І.П. Соколянського, характеризує гуманістичний підхід до дітей з вадами, а також великий оптимізм і впевненість в тому, що такі діти потребують спеціального підходу, їм потрібна спеціальна система освіти.

Заслугою І.П.Соколянського є і той факт, що він був одним з активних організаторів Науково-дослідного інституту педагогіки в Україні в 1926 році, де був директором і завідуючим відділу дефектології. А вже в 1930 році ним був організований науково-дослідний інститут дефектології. Будучи щиро відданим дефектологічній науці, він береться за становлення спеціального осередку дефектологічних досліджень і стає першим директором нової установи. Організаторська робота вимагає багато часу, але Іван Панасович знаходить його і для власних досліджень, і для публікацій їх результатів.

Так, саме в цей період з'являються статті вченого з спеціальної педагогіки: „О так называемом чтении с губ глухонемыми" (1925); „Артикуляционные схемы рецепторной и эффекторной речи глухонемых (1926)"; „О методе обучения глухонемых устной речи" (1930). Практичний досвід роботи з глухими дітьми в Олександрівському хутрі та в Уманській школі стали для вченого гарною базою для оформлення певних поглядів на зібрані факти і опублікування їх.

Іван Панасович Соколянський, розпочавши діяльність вчителя глухонімих і досліджуючи актуальні проблеми їх навчання, разом з тим задумувався над майбутнім дітей із складними дефектами, зокрема тих, що мали порушення і слуху, і зору – сліпоглухонімих. Він виявив надзвичайну сміливість зайнявшись складною проблемою сліпоглухонімоти. За його ініціативою в 1925 році в Харкові була організована спеціальна школа-клініка для такої категорії дітей. Цей заклад одержав світове визнання як єдиний у світі науково-педагогічний заклад для дослідження, виховання і навчання сліпоглухонімих дітей. Постановка роботи в цій школі зацікавила багатьох вчених. Зокрема, в 1935 році, тобто на десятий рік відкриття закладу, на його базі був проведений Міжнародний Конгрес фізіологів. Делегати Конгресу дали позитивні письмові звіти та із захопленням відмічали успіхи. Про свою роботу в цьому закладі Іван Панасович вже в 1927 році, не криючись сповіщав в статті „Слепоглухонемие дети" про ті здобутки, що було досягнуто. Делегати міжнародного Конгресу переконалися у реалізації ідеї спеціального навчання дітей з таким складним дефектом як втрата зору і слуху. Так поступово набувався досвід навчання сліпоглухонімих дітей і підготовки їх до життя в подальшому. Але під час окупації Харкова гітлерівці влаштували в школі сліпих штаб, а всіх сліпоглухонімих вивезли в інвалідний будинок під Харковом. При пожежі будинок згорів, а разом з ним загинули сліпоглухонімі. Лише дві учениці мали щастя залишитися жити (Скороходова Оля і Сокіл Маша), оскільки були на канікулах. Лише після війни в 1947 році Іван Панасович зумів відновити в Москві роботу із сліпоглухонімими, але не в школі, а в лабораторії сілпоглухонімоти при Науково-дослідному інституті дефектології АПН СРСР. Саме тут було продовжене і завершене навчання Ольги Скороходової та розпочато навчання Юлі Виноградової.

Ідею створення спеціальної школи сліпоглухонімих І.П.Соколянський не полишав до кінця свого життя і праці. До Москви він переїхав в 1939 році за запрошенням Наркомпроса РСФСР. Тут він працював в московському Науково-практичному інституті спеціальних шкіл, а також був директором спеціальної школи для глухонімих дітей при інституті. З 1941 року Іван Панасович очолював відділ сурдопедагогіки Інституту дефектології, а в 1947 році організував наукову лабораторію вивчення сліпоглухонімоти, про що говорилося вище. Мрія відкрити школу для сліпоглухонімих була реалізована учнями вченого, які працювали в лабораторії (Мещеряков О.І. і Чулков В.М.) в 1963 році. Директором школи довгі роки був Апраушев А.В., який є автором підручника „Тифлопедагогіка" (1983).

Іван Панасович Соколянський знаний і як автор цінних приборів для технічного оснащення процесу навчання сліпих і глухих дітей. Він був неодноразово учасником Виставки Досягнень Народного господарства (ВДНГ), а в останній рік свого життя, в 1960 році, за свої роботи був нагороджений золотою медаллю. Мав він також „медаль імені К.Д.Ушинського" Трудовий шлях вченого зайняв більше п'ятидесяти років. Пройшов його Іван Панасович достойно і з великими здобутками. Достатньо назвати ім'я його учениці Ольги Іванівни Скороходової, яка стала відомим автором книги „Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир", а також багатьох її статей і віршів, щоб високо оцінити висоту духу вченого і полум'я його серця. О.І.Скороходова присвятила своєму вчителеві вірш „К портрету Рафаэля", який завершує такими словами:

И преклонившись пред тобою,
В веках живущий Рафаэль,
Прошу с горячею мольбою:
Не осуди мою свирель.

Іван Панасович Соколянський відомий як Вчитель і Вчений з великої літери. Всім, хто вступає в даний час на стезю дефектолога, творча наснага цієї Людини може стати прикладом для наслідування у власних наукових і практичних пошуках.

Е.П. Гроза